Як кажуть - твій дім є тюрмою.
Але і не твій. І дім - не твоїм.
Що тут твоє, окрім пережитого?
Нічого.
Досвід доби романтизму знецінений.
Чи твій дім,
Коли власність - у недоторканості?
Так само як і ти доторканий,
Вседоступний,
Беззахисний?

Тільки смерть недоторкана.
Тільки небуття - приватна власність
Начасного громадянина.
Я люблю всі закритості
Небуттєвого "капітализму",
Подібні на банк,
Скриню, тюрму, труну.
Це метафізична,
Не екзистенційна вічність,
Безлюдна.

Та якщо немає гарантій чогось,
Я візьму гарантії Ніщо.

Я молюся займодавцю
Всесвітнього банку пустот,
Що відважує саме Ніщо.
Я інвалід
Своїх смертельних
Валют.
Наче мигдальний Далі
Я висмокчу динаміт
Безвірства
Озвірілий верблюд.
Наче Берію
Зригає ліберал...
Наче імперію,
Яку не вибирав,
Бо ж всі - "гріхи"
Гоготних "холокостів".
Якби б не вірші,
Який там Василівський острів!

Це є метафорою,
Від якої погано.
Наче від цитованого
Гуманістами постмодерну
Адорно.

Мені розірвано дірками,
А вам культурно...

Наче Вергилій в безвірстві своїм балакучий,
Так верби вербують рабів, бо це весна
Обвиває кайданками всякого, хто тут живий.
Авторитарні ліси єсенінщини, березові стовбури,
Паркани лісів,
Трясовини мучливих смертей.

Я люблю цю вишку,

Кулю,

Вікно,

Засув.

Перекладач: Volodymyr Tymchuk

Шепотіла Москва: «Я — скотина... Скотина…»
Вустами пустот вечорів карооких.
Та нахлинювала Катинню
У ґрунтовній нудоті!

І шатунів літачок-мотилятко.
Смерть розстелила шлях-скатертину.
Кажуть як, не кийком, то палицею...
Польщу розмазує Катинню.

Йшла Історія на миличках
У Політичного нокауті.
Та пливуть над Катинню хмарища.
Хмари в дійсності-то скривавлені!

Стане певною сталою Канта,
Астр істерикою застигне,
У кривавій плямі на карті —
Очевидність кармічна Катині.

У католицькім нафталіні
Всі в страшних звисають каптанах.
Кафки-анських авіа-ліній
Стане кожен політ останнім.

В чорних ящиках Левітаном —
Нерозбірливе: «Нам — кончина!»
Крикнув хтось: «От вінта!» Ні,
Одвіту — нема — досі таїною
Те падіння лихе під Катинню.

Перекладач: Volodymyr Tymchuk

Летість стар моїх гнітлива.
Ноги виснуть вже гачком.
Сухе зморшшя слабке тіло
Помережило цілком.
Вдосталь насміялось птаство,
Глянувши в моє вікно.
Чи зрадіти, чи заплакать?
Каркнув Ворон: "Всеодно".
Фронтові листи в рот пошти
Черв'ячково заповзуть,
І замок, не вартий коштів,
Стиснуть зуби білі тут.
Білі хворі низки зшиті
Лікар рватиме на плач,
Діти щоб, життям побиті,
Як у мене, грали в м'яч.
Хто ти, вмер чи злишся лише,
Лєнінградський поштальйоне?
Стукаєш в вікно навіщо,
Якщо дім знесли давно вже?

Перекладач: Volodymyr Tymchuk

Бачу

Все більше
Жалюгідних
Жіночок

В дешевих
Панчохах,
Зморшках,

Випнутих
Бородавках,

В громадді тіла,

За яким,
Колись

Ховалася
Дівчинка,

Блуду прагнучи.

На сумочках їх,
Ручках

(А виглядає
Як на шиях) -

Георгієвська стрічка,

Наче зашморг

Прийдешнього.

Перекладач: Volodymyr Tymchuk

Смоктунцем являють як смерть таку,
Як черепаху без панциря,
Як кульбабку у пеклі, що вже — без пилку.
У смерті немає «раціо».

Дади Мати лиш смерті одній.
Вчепитись в життя — не дуже.
«Терпіти», «крутити» неможливо ж у ній?
(В якому порядку, байдуже).

Що бути все може, і все, що є —
Подібне на тон, на блік.
Спроба прожити життя своє
Через русський язик.

Це, начебто, НЛП,
Заполонення нуля.
Спроба бачити без очей
Голого короля.

Це метафора наче пароль
Для світу, де все обман.
Промениста майя. Голий король –
Деяких бріхнь гарант.

Тільки «Не бути» – межа абсолют,
Тотожність слів і понять,
Безодня, яку ось побачив тут.
Нічого, яке вже не взять.

Кощієва смерть в собі там,
З голкою те яйце.
Дзвін, що дзвонить по нам,
Казка зі злим кінцем.

Місце, на нім роздивитися вщерть
Простіше опісля, чим до.
Те, що життя так подібне на смерть
І вже ні на що.

Перекладач: Volodymyr Tymchuk